Войти * Регистрация
Донецкая народная республика
Луганская народная республика
} НОВОРОССИЯ

» » Звідки родом наші страхи і пристрасті?

Звідки родом наші страхи і пристрасті?



Звідки родом наші страхи і пристрасті?
Balazs Kovacs Images, Shutterstock.com

З інтернату мати мене забрала. На весняні канікули. Я тоді, напевно, в класі третьому-четвертому був. Поки вона там, у місті, якісь свої справи робила... Напевно, на ринок зайшла, прикупила по дрібниці чогось. Поки там, поки на станцію. Загалом, до ловга підходити - починає сутеніти.

Та я ще в черевиках. Зранку морозець як би. А зі станції вийшли - дорога під весняним сонечком вже попливла. Тут калюжа, там бруд - і в чоботях не пройти. А черевики - нові. Пару-трійку раз всього-то й надеваны... Шкода! Я - тут омину. Там - по узбіччю, де ще наст тримається. Який з мене йдете? Та й у матері кошик повна - не побіжиш. Ось і пасемо помаленьку.

Зі станції попутники були. Так вони в чоботях. Стали і пішли, пішли... Тільки ми їх і бачили. Йдемо самі. З матір'ю вдвох.

Сяк-так добралися до лода. Його ще й не видно, а ніби шум якийсь.

Так вже смеркає. Спочатку і не зрозуміти, а що шумить. Вітер, чи що? У полі або на луговине, може, його не так чутно. А тут же - ліс. Ось він, поруч. За логом. Дерева, напевно, і шумлять своїми голими гілками, що поки ще в листя одягатися і не збираються. Добре, якщо кой-де по південному схилу нирки починають набухати.

Ближче підійшли... А ловга - вода! За день снігу-то підтануло з горбів. Що робити? Як-то на нашу сторону треба перебиратися.

Ну, мати поділ за пояс подоткнула. Мене - на закорки, і - через лог. А під водою-то... Під водою, крига! Слизько. Води - пристойно. І мчить вона - потоком. Вирує. Відчуваю, з силою мати штовхає. А вона ж ще й мене тримає на закорках. Обережно йде. Не приведи Господь посковзнутися, впасти. Всі. Точно кажу - втоплені б. Темно. Кругом ні душі. Точно, впала б мати - втоплені. Обоє.

Я потім питав. Ті, що попереду нас пішли, в чоботях. Вони за руки взялися і так, ланцюжком, перейшли. Та й завидна. А ми - вже у сутінках. І одні. Точно кажу - втоплені б. Страху я натерпівся, поки мати лог переходила...

А перейшла, ссадила мене. Я вже й не дивився, що там під ногами - бруд, калюжі. Не до того. Ссадила мене мати й каже:

- Біжи синку, до хати швыдчей. Там піч ще теплою повинна бути. Скидай все мокре і - на неї. Закутайся там старий кожух гарненько.

Я і припустив щодуху. Прибіг додому. Точно, піч тепла. Ще не встигла охолонути, як мати її з ранку, перед тим як у місто піти, протопила. Черевики, шкарпетки, штани скинув на неї.

Лежу. Через якийсь час зігрівся зразок, а самого все одно - колотить. Всього колотить. У хаті темно. За вікном - ні зги не видать. Вітер ще піднявся. То відірваним краєм заліза на даху - «бам-бам». То в трубі - «у-уу». А матері все немає і немає. І немає, і немає.

За цими пристрастями і забув зовсім, що в мене-то вона на закорки кинула, а кошик на тій стороні лода залишила. Їй же повернутися треба було. Кошик забрати. І потім знову - на нашу сторону лода. Так і я - бігом. А вона з кошиком, устамши, після трьох переправ...

А в кошику... Ні, ось коштувало за неї повертатися? Банк, чи що, мати в місті грабанула, поки я в інтернаті свої нехитрі пожитки збирав? Зливки з золотом у неї в тій кошику були? Буханок хліба, скільки влізло, та цукерок-подушечок... Грамів триста. На всю нашу ватагу. Тільки як без них? Поріг ще не переступиш, з хати, приплюснуті до шибки, побілілі носи і - очі. А в них - німий, але явно вгадуваний питання:

- Що, мамо? Привезла який гостинець солоденький з містом?

Як той гостинець кинути? Чекають адже, бісенята. Сподіваються.

І хліб. Його теж як? Скільки сил у нього вкладено, скільки потів зійшло, перш ніж він на міський магазинний прилавок господарем ліг?..

Та й сам лог. Ось якого ми через нього поперлися? Йшли б потихеньку бугром до самої Довгої Галявини. Там би, якщо що, і заночувати можна було.

Корова. Корова... Хто ж її ввечері без матері подоїть? Не було у нас іншого варіанту, як тільки через лог цей проклятущий.

Натерпівся я тоді. Тому, навіть зараз, скільки років вже минуло, сам - сивий давно, а от що є, то є... Не люблю лог! Не те щоб боюся. Немає. І зараз, як їжу за нього... А мене ніби ламає і корчить всього зсередини.

Ні, не люблю лог...


31.08.2014
Loading...

Похожие статьи:
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
вверх