Річниця паризького саміту: що потрібно змінювати

З великим інтересом прочитав багато цікавої та корисної аналітики з нагоди річниці останньої зустрічі у Нормандському форматі. Звісно, усі аналітики знають «як треба» і мають комплексні підходи, що і як треба було робити, які вони викладають у великих за об’ємом документах.

Особливо сподобалася теза із останньої публікації ексзаступника міністра закордонних справ та ексзаступника глави Адміністрації Президента Костянтин Єлісеєва, котрий віднайшов «10 уроків Парижа».

Мир на Донбасі через діалог із суспільством: що тут не так?

Так от, десятим пунктом у пропозиціях шановного дипломата (а він має ранг надзвичайного і повноважного посла) є наступне: «Усі стратегічні рішення на шляху до миру на Донбасі мають ухвалювати в постійному і тісному діалозі з українським суспільством. Суспільство є запобіжником, який не дозволить українській владі піти шляхом капітуляції».

Звучить, звісно, цікаво. Все вірно? Так?

Є одна проблема. Працюючи в Адміністрації Президента з 2015 по 2019 рік, він не міг не знати як реалізується зовнішня політика України, і як у нас з цього приводу відбувається «діалог з суспільством». Відбувався він, здебільшого, у форматі: «замовкніть, корисні іді*ти! Дипломати та західні партнери реалізують хитрі плані, які покликані примусити Росію до капітуляції. Як це все відбувається – не ваша справа». Приблизно такою була відповідь на усі питання щодо зовнішньої політики.

Іноді доходило і до вибухів гранат під Верховною Радою. Як 31 серпня 2015 року, коли українське суспільство пішло попрактикуватися у «діалозі щодо ухвалення стратегічних рішень на шляху до миру на Донбасі». Зокрема, щодо змін до Конституції, у яких закріплювався особливий статус ОРДЛО. Діалогу не вийшло. Чомусь, ніхто ні з ким не хотів нічого обговорювати.

Багато у нас обговорювали з «суспільством» Мінські домовленості? Перші? Другі? Багато обговорювали «Особливий статус ОРДЛО»? А вже як наобговорювалися участь Медведчука у переговорному процесі…

Мінські домовленості? Дипломатична перемога! Закон про ОРДЛО! Вимога «західних партнерів»! Медведчук постійно літає на переговори у Мінськ? Це Меркель попросила! Власне, все.

І лише втративши владу, і опинившись у рядах «суспільства», прийшло раптове прозріння. Людоньки, з суспільством треба говорити! Все треба обговорювати, радитися. Звісно, не з усіма «посполитими», а кращими людьми. Тобто, самими ініціаторами «обговорення».

Більше ніяких зойків про «корисних ідіотів», які своїми розмовами лише заважають дипломатам. Жодних «агентів Кремля», які йдуть на мітинги, а не на фронт!

Коли дискусія матиме успіх?

Щоправда, у дечому я можу погодитися з «апологетами відкритості».

Наприклад, нам і справді треба нарешті відверто розібратися із тим, що відбулося 2014 року, і про що у нас раніше не було прийнято говорити.

Наприклад, Мінські домовленості – це що? Велика «дипломатична перемога»? Як про це нам тривалий час говорили? Тоді чому за підсумками цієї перемоги російські війська нікуди не поділися з української території, жертви не припинилися, Росія нам нічого не компенсувала, не визнала український суверенітет і т.д. Поразка і капітуляція? Тоді чому Росія постійно прагне у них щось переглянути, дописати, «виправити»?

Але для того, щоб визначити, що відбулося протягом останніх років, та що, власне, із цим треба робити, потрібна нормальна дискусія. Якої справді у нас не було роками, бо там, де повністю панує пропаганда, дискутувати неможливо.

Неможливо дискутувати із пропагандистськими тезами. Неможливо дискутувати, коли усіх, хто висловив відхилення бодай на міліметр від «генеральної лінії», одразу таврують «ворогом». Як і тих, хто має сумніви у геніальності політичних лідерів.

Добре, що люди, які мали безпосередній стосунок до лінії України у питанні «Мінських домовленостей» нарешті це зрозуміли. Погано, що очі завжди в Україні чомусь відкриваються лише у опозиціонерів. Що ж стоїть за цим феноменом? Сказати важко. Мабуть, це має якесь відношення до політики та виборів…

Джерело: Facebook