Смерть Дієго Марадони: яким нам запам’ятався геній футболу

Дмитро Джулай – про Дієго Марадону.

Щось мало зупинитися. Сльози або світ навколо. Однак світ крутився собі далі. І крізь сльози, з миготіння спогадів, винуртовували слова Віктора Уго Моралеса: Gracias, Dios, por el fútbol, por Maradona.

Скільки разів доводилося їх чути. Завше, як знову кортіло прикипіти до місця на кілька секунд, хвилин, годин перед одним із найкращих шедеврів футбольного мистецтва. Зараз вони стають прощальною молитвою для кожного, хто, всупереч здоровому глузду, скажуть лицемірні моралісти, захоплюється цією грою і найбільшим її генієм.

Марадону не можна загнати у прокрустове ложе дефініцій. Тому що все зроблене ним у прямокутнику поля змінювало реальність. І до нього, і після ми бачили фінти, дриблінг, філігранні передачі та удари багатьох майстрів високого рівня. Та навряд чи хтось ще настільки природно випромінював радість від кожного контакту з м’ячем. І наповнював нею інших. Спочатку в Аргентині, а згодом у всьому світі.

Аргентинці та неаполітанці вдячні йому ще й за титули. І це теж важлива частина його спадку. Та все одно вона залишається, у всьому своєму золотому блиску, на другому плані для тих, хто не міг стримати усмішку, коли бачив ті неймовірні речі, які він виробляв на полі. Тому що радше, аніж руку, він позичив у Бога ліву ногу. І чаклував нею так безтурботно та невимушено, що перекреслював слово “неможливо” кожним рухом.

Марадона став легендою, коли побачити матч за його участю, та ще й наживо, можна було вкрай рідко. І це не заважало. Бо міт народжується саме так. Бачити необов’язково, а за деякий час з’являється впевненість, що все бачив і пережив, як і всі інші. Впевненість не стільки від повторення міту, а від тієї проникливої радості, що його наповнює. Від емоцій, що збурює дотик до міту.

Серед усіх, хто підняв звичайну забавку з м’ячем до сакрального рівня, Марадону найважче уявити кимось іншим, далеким від футболу. Ким би він був без м’яча? Ким він взагалі міг би бути без нього? Найкраще, найповніше, найбільш пристрасно та найбільш емоційно він розкривався на полі, коли торкався м’яча, іноді навіть ще до початку матчу. І від цього не можна було відвести очей. Це зворушувало душу, хоч винахідники футболу ніколи не ставили це собі за мету. Для цього знадобився, серед інших, Марадона. І став найвсюдисутнішим із них усіх. Найбільш вправним жерцем цього дивного культу, що з легкістю перетнув будь-які кордони, не лише фізичні. Міт Марадони поширювався світом, що вірить у різних богів, хоч він ніколи не ставив це собі за мету. Він просто дарував ці щасливі миттєвості.

Щирість та безпосередність, з якою це робив Марадона, означали, що вони знаходили відгук навіть серед тих, кому не призначалися безпосередньо. Тому зараз повсюдно можна почути одне й те саме: Gracias, Dios, por el fútbol, por Maradona.