У Шахтаря зірвався перехід форварда, який мріє про збірну України і сподобався Баварії

Інтерв’ю «Футбол 24» із юним нападником Шальке, який народився в Ізраїлі, виростав у Канаді, проте марить збірною України.

Трохи більше двох тижнів тому збірна Німеччини перемогла Україну в рамках Ліги націй. У складі команди Йоахіма Льова не останню роль відіграє голкіпер Мануель Нойєр, а вінгер Лерой Сане зрівняв рахунок у тому поєдинку. Обоє – вихованці школи Шальке, яка вважається однією із найсильніших не тільки у Німеччині, але й у Європі. Там уміють працювати із молоддю і розуміються на потенціалі.

Приємно, що школа Шальке має і український слід: Ігаль Брук та Богдан Шубін виступають за молодіжні команди цього німецького клубу.

Доля Брука дуже непроста. Народився в Ізраїлі, починав займатися футболом у Канаді, проходить становлення професіонала в Німеччині, але хоче грати за збірну України.

«У Канаді дощить 165 днів на рік»

– Вони походять із Луганської області. Проживали у місті Перевальськ. У 1996 році переїхали до Ізраїлю в пошуках кращого життя. Я народився вже там у 2002 році.

Перед тим, як переїхати до Ізраїлю, батько був там як турист. Працював на будівництві, збирав банани, а потім вони переїхали, бо з’явилася перспектива вивчитися і працювати за професією. Шість місяців вчили мову, тато працював на заводі, потім закінчив курси і влаштувався в IT-компанію. Мамі довелося складати іспити, проходити стажування і ординатуру. Вона за професією лікар.

– Їх багато. Наші найкращі друзі мешкають в Україні. Мій дядько живе у Києві. Коли була можливість, батьки прилітали в Україну. Потрібно розуміти, що подорож – неблизька. Я частіше буваю в Україні, бо мені не так далеко з Німеччини.

– Я починав займатися футболом у Канаді – Ванкувер. Спочатку моя мама записала мене на баскетбол. Я походив тиждень. Друзі розповіли, що поруч у Ванкувері є футбольний клуб. Тому відразу сказав, що переходжу на футбол. З того часу я займаюся футболом, про що не шкодую.

– У школах є свої команди. Але в Канаді, якщо ти хочеш займатися футболом, то це залежить від твоїх батьків. За навчання потрібно платити. Починаєш із найнижчого рівня для дітей, який дуже дешевий – приблизно 300 доларів у рік. Раз на тиждень тренуєшся. Коли дорослішаєш, належить переходити на інший рівень.

Потрібно пройти перегляд у клубі. Але ти все одно повинен платити, щоб бути в системі. Стає набагато дорожче – більше амуніції, поїздок. Це все включено в ціну. З цього рівня можна потрапити у збірну провінції. Це вже вважається достатньо високим рівнем. Опісля ж можна претендувати на перехід у МЛС.

– Так. Особливо, якщо йде сніг. 165 днів на рік падає дощ. У таких умовах тренуватися непросто.

– Якби мені не сказали, що хокей – спорт №1 у Канаді, я б цього і не знав. Я не так часто перетинався із хокеєм у Ванкувері. Хіба якщо брати до уваги хокейний центр. Можливо, в інших містах якось по-іншому.

«Шева виростав із плакатом Вейна Грецкі»: трагедія голкіпера і найкращий в історії – українці, які стали легендами НХЛ

У Канаді дуже багато футбольних полів. Навідміну від Європи, на них можна безкоштовно тренуватися. Вони не є власністю жодного клубу.

– У Канаді всі тренуються на штучній траві. Тільки клуб МЛС Ванкувер Вайткепс – їхня основна команда – тренується на нормальній траві. Академія і молодіжні команди також працюють на штучному покритті.

«…Потім був перегляд у Баварії»

– Тому що немає нормального футбольного життя у Канаді… Всі провідні команди базуються у Європі. Будь-який гравець зі США чи Канади хоче потрапити у європейський футбол.

– Це величезний зразок для молоді і плюс для країни. Європейські клуби серйозніше ставитимуться до канадських гравців. Будуть спостерігати, переглядати – не те, що раніше. Футболісти із Канади здатні досягнути успіху на найвищому рівні.

– Це велика проблема. Потрібно мати зв’язки. Якщо у тебе немає людини, яка могла б тобі допомогти, переїхати у Європу дуже непросто. Мені пощастило, що директор академії із Ванкувера Сайбо Таліч грав у Європі. У нього збереглося багато зв’язків.

Разом із академією Ванкувера я вирушив у європейське турне – Німеччина, Нідерланди, Бельгія. Під час турніру директор запросив скаутів та агентів, щоб мене подивилися. Один із агентів мною зацікавився. Коли ми вже повернулися у Канаду, він зідзвонився із нами та запропонував приїхати в німецький клуб Саарбрюкен. Потім був перегляд у Баварії.

– Звичайно, відчувається, що це – один із найбільших клубів Європи. Вони витратили величезні гроші на побудову академії. Усі тренуються на траві. Мені до цього було звикнути непросто. Все – на найвищому рівні, належало пройти багато тестів. У системі Вайткепс в мене такого досвіду не було.

– Не скажу, що було дуже важко. Важче пристосуватися до їхнього менталітету. Зараз теж непростий період у Шальке. Я погано розумію німецьку. Наш тренер багато пояснює, розповідає. Може зупинити тренування, щоб уточнити якісь деталі. Через це я втрачаю концентрацію.

«В інтернаті Шальке нудьгую, всі хлопці – самі по собі»

– Я вважаю, що це завдяки одному тренеру – Норбету Елгерту. Через нього проходять молоді гравці у першу команду. Він дає шанс тренуватися із першою командою. Якщо бачить, що у тебе є таланти, то приділяє багато уваги, допомагає. Наприкінці сезону із U-19 відразу пересуває у першу команду, оминаючи молодіжну.

– Я – центральний форвард. І в Канаді грав на цій позиції. Подекуди полюбляю зіграти, як вінгер, бо частіше отримую м’яч.

– Cпочатку було дуже важко. Належало налагоджувати відносити із гравцями, з тренером. Через це я не грав на повну. Тепер крок за кроком отримую більше практики. Починаю освоювати німецьку мову. Здружився із партнерами. Тренер зі мною багато спілкується після тренувань. Зараз на місяць скасували матчі через коронавірус. Подивимося, як буде після карантину.

– Півтора місяця тому приїжджав батько. У Німеччині непросто. Тут є певна обмеженість дій, навідміну від Канади. У нас там океан, гори, лижі. В інтернаті нудьгую. Всі хлопці самі по собі, сидять у кімнатах – грають у FIFA. Звичного життя мені бракує.

У футбольному плані, звичайно, все на найвищому рівні. Тренуємося недалеко від інтернату. Живу у гуртожитку – триповерховий будинок із підвалом. Тут мешкають 12 хлопців. У декого є автомобілі, а хтось їздить велосипедом на тренування.

– Для них результат – це все. Наплювати на розвиток гравців – тільки результат. Якось у нас під час зборів відбувався спаринг. Тренер вирішив замінити одного із вінгерів за 20 хвилин до завершення гри, а на цю позиції поставив… голкіпера. Вважав, що це допоможе нам перемогти.

«Шахтар запропонував контракт, але виник нюанс»

– Слідкую за збірною – в першу чергу. Намагаюся не пропускати жодного матчу. У Німеччині матчі збірної України не завжди транслюють у прямому ефірі, тому інколи доводиться дивитись у записі через кілька годин.

На клубному рівні за Шахтарем слідкую більше. У нас тут є один гравець – Богдан Шубін. Він раніше грав за «гірників», тому ми разом дивимося матчі донецького клубу.

– Я упродовж року прожив в Англії. У цей час намагалися зробити мій український паспорт. Довелося летіти в посольство України в Ізраїлі, щоб отримати його. Після того сконтактувались із Українською асоціацією футболу – повідомили, що я можу грати за збірну України. Мене запросили на турнір у Чехію. До цього я міг грати за Канаду або Ізраїль, які були зацікавлені у мені.

– Дуже комфортно. Він нещодавно телефонував мені, запитував, як мої справи. Іванович усім гравцям подобається в команді. Завжди каже правду – те, що думає. Мені імпонують такі тренери, які не брешуть в обличчя, а дійсно намагаються допомогти футболісту.

– Так, ми знайомі. Були в розташуванні збірної України під час турніру у Чехії. Не можу сказати, що ми близькі друзі.

Збірна України ризикує втратити природженого бомбардира: чутки про Баварію, стиль Яремчука і німецький паспорт

– Поки про це зарано говорити. Я ще себе не показав у Німеччині. Грав не так багато. Альфонсо Девіс, коли тільки переїхав до Німеччини, то також перші півроку витратив на адаптацію. Німеччина – непроста країна у плані футболу.

– Я був 10 днів на перегляді у дублі «гірників». Тренер Фернандо Валенте розмовляв англійською, а перекладач перекладав на російську. Я розумів обидві мови.

Вони запропонували контракт. Але там виник бюрократичний момент: я не міг грати за «гірників» офіційні матчі, поки мені не виповниться 18 років. Це було в серпні, мені – лише 17. До лютого я б лише тренувався і грав тільки товариські матчі. Довелося б пропустити 6 місяців.

Мені сподобалося у Шахтарі. Я хотів залишитися. Мої батьки побоювались, що після Канади мені буде важко в Україні, тож на той момент перебували поруч, забирали із тренувань. Ми жили у дядька на дачі, яка розташована неподалік.

– Я вважаю, що так.

– Ерлінг Холанд.